Присвячується 50-річчю школи “Світоч”
Колись тут степ шумів та пахло полином,
Гуляли племена і дикі звірі,
Розоралось пізніше все плугом,
З’явилось Дніпрорудне – місто віри.
Всі вірили завзято в комунізм
В майбутнє світле,спокій і безпеку.
І всі жили як цілий організм-
Будівлі зводили, садки, бібліотеки.
Серед таких спланованих створінь
З’явилась і середня школа друга.
Для міста це вагома величінь,
Бо з освітянством вже бла напруга
Зустрів дітей пан штепа в добрий час,
Лунав дзвіночок, мов струмок прекрасний
Хтось може й зараз пригадає перший клас
У шісдесят дев’ятім році ранок ясний!
* * * * * *
Та й зашуміла дітьми цитадель науки.
Урок, дзвінок, перерва рік у рік.
«Хто знає відповідь? Ану підійміть руки!»
«Як називається найбільша з усіх рік?»
Питання, відповіді, іспити, дипломи.
Зростала кількість учнів й вчителів.
Для когось школа стала рідним домом,
А хтось її нажаль не закінчив.
Не знали ще тоді ні принтерів ні факсів,
Комп’ютер і смартфон не снилися у сні.
Сіренький зошит був із вимочкой від кляксів,
Перо, та олівець, та бублики пісні.
Але уклад системи, щоб стати жовтеньонком,
А потім піонером, а далі в комсомол –
Стимулював всіх вчитись. Ні – одиницям-двійкам,
Інакше невизнання, інакше на помол.
Я теж по цій драбині пройшов до половини…
Та раптом дев’яності – і все будуй з нуля.
Від партії й комуни залишились руїни,
А школа від Козлової прийшла до Грабовця.
(Пробачте фамільярність – так рима вимагає.)
А діти що, їм байдуже, зростають та навчаються:
Англійській мові, алгебрі, історії, письму…
В кружках театру й музики з захопленням займаються,
А хтось в ялинках юрбиться та куриться в диму.
А іноді для старших бували дискотеки,
Це ніби вечорниці, тільки на модний лад,
Там танці-обніманці, та перші поцілунки,
Там весело і шумно – на тиждень підзаряд!
Нас школа, обіймала, до себе пригортала,
А іноді всім гуртом вивозила в поля,
Збирати помідори ретельно наказала,
А перед тим із сапкой рослини оброблять.
До праці нас привчала, і на уроках праці
Давала нам уміння від різних фахівців –
Пиляти, чи варити, чи ґудзик на сорочці
Пришити, або глечик зліпити з папірців!
Історію про школу, знайшов я в інтернеті,
Ах, скільки ж педагогів підносило її!
Та кожен щось залишив у серці й в кабінеті.
Брати вони і сестри навчальної сім’ї!
Нажаль, не всі вже з нами – нехай земля їм пухом!
Усім же іншим зичу щасливого буття,
У вас висока місія, тож будьте міцні духом!
Ніколи ваше діло не кане в небуття!
А школа все зростала і назви поміняла,
Та нові покоління здіймались в височінь,
При пані Іванові, як Світоч засіяла,
Щоб полум’ям освіти розбить незнання тінь.
Хай світиться навіки та дарить розум дітям,
А той хто вже не вчиться частіше приїздіть,
Торкніться стін і спогад, як бігали подвір’ям,
Та пролунав дзвіночок, одразу прилетить.
Вшануйте педагогів, яким не легко було,
Зробити з вас людину, і душу вкласти в вас.
Забутьте все погане, що було то загуло.
Вклоніться рідній школі, бо то дитинства час.
25.10.2019 Федоров Олександр., випуск 1997 р.
* * * * * *
Школа єднає минуле й майбутнє
Школа – це місце, де все незабутнє,
Школа – це шлях багатьох поколінь.
Навіть не місце, точніше, наш дім…
Дім охоронець мільйонів секретів,
Скільки таких незабутніх моментів,
Перше кохання та перші дзвінки
Містять ці стіни за довгі роки.
Перший учитель, останній дзвінок,
Сцена, колгоспи, відкритий урок,
Лінійки, навчання, батьківські збори,
Ігри, веселощі у коридорах.
Іспити, вступ у велике життя,
В дитинство немає тепер вороття.
Тільки у снах та у загадках про школу
В зустрічах друзів, вернувшись додому.
І зрозуміло тепер, хто ж він, УЧИТЕЛЬ, –
Людина з великої букви, вершитель!
Той , хто віддав дітлахам своє серце,
Той, хто нічого не просить за все це.
Той, хто лікує і той хто навчає,
Той, хто всі гори для тебе здолає.
Той, хто живе у найкращому домі
З назвою “Школа”, всім нам відомий.
Нехай же цей дім наповняється світлом,
І восени будуть нові тут діти.
Вибачитись хочу у них за втручання,
Та буде до них величезне прохання:
“Цінуйте своїх вчителів, свою школу!
Знання та турботу, що завжди навколо.
Ми різні, але нас навіки єднає ця школа!
Хай “Світоч” по всій Україні лунає!
Ракша Олена Сергіївна, учитель математики, випускниця школи.
* * * * * *
Хоча їй 50, вона ж юна і знана
Та школа, в якій ми давно не були,
Сюди ми колись увійшли вчителями
У ній працювали, і нею жили.
Так сумно, що швидко літа пролітають.
На скронях і в косах давно сивина,
Та школа і учні сьогодні згадають
Як ми віддавались роботі сповна.
Ми прагнули дітям знання передати
Самі у них вчились багато чому,
Навчали ми школу свою поважати
І щедрими бути, й радіти всьому.
Жаль час невблаганний, неспинний, природно,
Не нас уже кличе у школу дзвінок,
Та ніжно згадаємо юність сьогодні.
І учнів своїх, і свій перший урок.
Никоненко Ольга Григорівна, вчитель української мови та літератури, ветеран педагогічної праці.
* * * * * *
Сьогодні з ювілеєм, з 50- річчям школи привітать
Зійшлися вчителі старі друзі і колеги,
Невже так швидко роки ті летять!
Немовби в вирій восени лелеки!
А пам’ятаєте той вересневий день,
Коли ми вперше в храмі цім зійшлися
І перший дзвоник пролунав дзень- дзень- дзень,
По всій окрузі навколишній.
Тоді були усі ми молоді,
Палали вогником до праці й відпочинку .
Бувало пролуна «по рубчику» й тоді
Збирались, вихідними ми , в їдальні, а не в шинку.
Врожаї ми збирали на полях «Балок»,
І в подорож до Канева і Києва ходили,
На теплоходах, й той знаменний шлях,
Ті відкриття всі юні душі полонило.
А пам’ятаєте «Зірницю» і «Орля»,
Коли по пояс у снігу ми воювали.
І жоден ,а ні вчитель, ні маля
Не скиглили, а висоту ту здобували!
У Київ, Севастополь, Ленінград, Новоросійськ ,
В Москву, Ульяновск, Волгоград. Одесу
До Кишинева, Риги, Бреста, Мінська, Вільнюса
По всій країні, свою ми радість всюди, пронесли.
І ось усе немов на трійці понеслось,
А з нас вже більшість посивіли, постаріли,
А може це все тільки нам здалось ?Ні це було!
А ми ще на вершині хвилі!
То що ж Вам милі друзі побажать?
У цей святковий день 50- річчя школи,
Здоров’я, щастя, миру, удачі, доброти, благополуччя
Тож хай у Вас, буде пам’ять назавжди про нашу рідну школу.
Карпенко Олександра Григорівна, вчитель хімії